Микола Віталійович народився 22 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії (нині Глобинський район) в родині дворянина, полковника. Домашнім навчанням Миколи займалися мати і відомий поет А. А. Фет. Мати вчила сина французької мови, вишуканим манерам і танцям. У 1855 почав навчання у привілейованому навчальному закладі — 2-й Харківській гімназії. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали. Закінчивши гімназію, вступив на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860 через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола перевівся до Київського університету, який закінчив з відзнакою, а 1865 р. Лисенко належав до «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов’язаних з етнографічною діяльністю, викладанням у недільних школах, заснував і провадив студентський хор, організовував концерти. У 1865–1867 — працював у Таращі на посаді мирового посередника. Згодом Лисенко вирішує отримати вищу музичну освіту. У вересні 1867 року вступив до Лейпцизької консерваторії, що вважалася однією з кращих в Європі. Вчився у кращих педагогів, відвідував оперний театр, картинні галереї. 28 грудня 1867 у Празі відбувся надзвичайно успішний концерт Лисенка, де він виконав багато українських пісень у власних фортепіанних аранжуваннях. Влітку 1868 одружується з Ольгою О’Коннор, спільно вони прожили 12 років, але дітей у них не було. У 1869 завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки. Під час навчання написав декілька інструментальних творів, зокрема 1-у частину симфонії та симфонічну увертюру «Ой запив козак, запив», струнний квартет та тріо, а також видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною». 1869 повернувшись до Києва займався творчою, викладацькою та громадською діяльністю. Він брав участь в організації недільної школи для селянських дітей, пізніше — в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського географічного товариства. 1874–1875 — вдосконалював майстерність у Петербурзі в М. Римського-Корсакова. 1878 — займав посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настають зміни і в особистому житті — Микола взяв другий (цивільний) шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу мав 5 дітей У 1890-і роки, крім викладання в інституті та приватних уроків, М. Лисенко працював у музичних школах С. Блуменфельда і Н. Тутковського. В 1904 відкрив власну музично-драматичну школу. Це був перший український навчальний заклад, що надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. У школі Микола Віталійович викладав фортепіано. І школа, і М. Лисенка як її директор перебували під постійним наглядом поліції. У 1907 він був на деякий час заарештований. Лисенко провів чотири великих гастрольних турне: 1892—3, 1897, 1899, 1902 рр. Програма складалась із двох відділів — на початку Лисенко виступав як піаніст з виконанням власних творів, а потім співав хор, якому Микола Віталійович акомпанував. Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я. Спиглазова. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з Олександрем Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905). 1908–1912 — голова ради правління «Українського Клубу». Лисенко писав твори у різних жанрах: оперному, хоровому, вокальному, інструментальному, а обробці української народної пісні надавав величезного значення. Започаткувавши свідомий національний напрям в українській музиці, Микола Лисенко ще за життя заслужив собі епітет «батько української музики». Помер 6 листопада 1912 року у Києві, похований на Байковому кладовищі.
Микола Лисенко — видатний громадський діяч, талановитий композитор, хоровий диригент, піаніст і педагог. Значне місце у творчому доробку М. Лисенка посідають твори, написані під впливом творчості Великого Кобзаря, зокрема монументальний цикл «Музика до “Кобзаря”». Саме робота над музикою до творів поета й започаткувала професійну композиторську творчість М. Лисенка. Щороку він організовував концерти, присвячені пам’яті Т. Шевченка, здійснював концертні подорожі з хором по Україні.
Джерелом творчості М. Лисенка є українська народна пісня. Упродовж усього життя він збирав, записував і творчо обробляв перлини народних мелодій. Українські народні пісні звучали в операх «Утоплена», «Ніч напередодні Різдва», в опереті «Чорноморці», у «Фантазії на українські теми». Вінцем використання та обробки М. Лисенком українських народних пісень є його опера «Наталка Полтавка» за п’єсою І. Котляревського.
«Наталка Полтавка», «Ніч напередодні Різдва» і «Утоплена» є першими операми, написаними за творами українських класиків, а вершиною і кращим зразком героїко-патріотичної опери стала монументальна народна музична драма «Тарас Бульба». Також композитор започаткував жанр дитячої опери — він створив три опери-казки («Коза- дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна»).
Великим завданням, яке поставив перед собою М. Лисенко, було створення національної музичної школи, що дозволило б українській музиці посісти гідне місце у світовій культурі. Мрію вдалося втілити в життя 1904 року, коли за сприяння М. Лисенка в Києві було створено Музично-драматичну школу. У цій школі зросла плеяда видатних представників українського мистецтва, серед яких Л. Ревуцький, К. Стеценко, В. Верховинець. Значення цієї школи у підготовці національних кадрів було настільки вагомим, що пізніше на її базі було створено Київську консерваторію і Київський державний театральний інститут.
